Як у Харкові навчають реабілітологів для війська

Фізичний терапевт-реабілітолог — одна з професій майбутнього в Україні. Адже війна серйозно впливає на здоров’я наших захисників і захисниць. Спини страждають від постійної ваги бронежилетів, в тілах залишаються скалки від вибухів. І багато військових продовжують службу з травмами, тож наслідки стають ще гіршими.

Марія Малєвська та Олександр Бринза відвідали простір в Харкові, де проходить навчання реабілітологів для війська. Адресу розголошувати не можна, але можна розповісти про тих, хто цей проєкт започаткував і хто бере в ньому участь.

Із командою волонтерів-фізичних терапевтів Марія й Олександр познайомилися цьогоріч навесні — ті працювали в одному з підрозділів на кордоні з рф. Тоді їх було четверо, вони їздили на передову, на кордон, знаходили бодай мінімально захищене приміщення, де можна було поставити масажний стіл, і лагодили бійцям спини, шиї, попереки, руки, ноги. 

Вже тоді очільник проєкту реабілітації військових Олег Шевцов наполягав: у кожній бригаді, у кожному підрозділі сил оборони має бути посада фізичного терапевта, як це запроваджено в арміях країн НАТО. Це, мовляв, вкрай важливо: хворі бійці — погані бійці. 

І ось тепер Олег —  командир групи фізичної терапії та реабілітації оперативного угруповання військ «Харків». У просторому приміщенні у середмісті Харкова триває навчання студентів:

«Наразі оперативне угруповання військ “Харків” заключило декілька меморандумів з профілюючими вузами, котрі готують фізичних терапевтів. Наша мета — надавати максимальну практику. Кожної суботи у цьому приміщенні буде проходити навчання студентів різних курсів — інститут відповідає за надання студентів, а ми відповідаємо за надання військових. Ці студенти навчаються, практикуються. Ми мріємо, що після закінчення навчання ці фахівці будуть дуже цінуватися на ринку праці».

Це підвальне приміщення, яке надав один із підприємців. Надалі саме тут розташують великий реабілітаційний центр для військовослужбовців: з купою кабінетів, масажними столами та спеціальним обладнанням. За день, розраховують організатори проєкту, сюди зможе прийти по допомогу зо пів сотні бійців. 

Але для цього потрібна велика кількість фахівців. Зараз команда волонтерів, які їздять на передову, розрослася до восьми спеціалістів, й всі вони взялися навчати студентів профільних вишів. Говорить Сергій Іванов — до вторгнення він працював в одній з приватних клінік Харкова, у перші місяці допомагав як волонтер, а зараз мобілізувався до війська: 

— Це вже наша третя група. Був перший потік, після якого з нами залишилося 4 чоловіка, вони нам наразі допомагають. Вже студенти з нами були в гарячих точках, і по Харківській області допомагають, і в Харкові з частинами працюють. Це такий масштабний глобальний проєкт — долучити майбутніх фізичних терапевтів, лікарів до професії, до навчання і допомоги  військовим. У подальшому це й робота з ветеранами, яка нас усіх очікує після перемоги.

— Це одна з професій майбутнього? 

— Так. Це одна, мабуть, із найважливіших професій, яка буде затребувана в Україні після перемоги. Тому що з початку бойових дій стан здоровʼя у бійців погіршився, й набагато. Так як ми працюємо уже півтора року, то бачимо ці зміни. Хлопці вже морально і фізично втомлені, і стає гірше й гірше. Тому ця молодь, яку ми готуємо, буде важливою складовою відновлення бійців. 

— Минулого разу, коли ми бачилися на кордоні, ви розповідали про якийсь дикий випадок, що людина в принципі мала б і не ходити, але воювала далі. Зараз із чим ви стикаєтеся? Цих випадків ще побільшало?

— Так, їх побільшало. Зараз дуже багато бійців, які з вогнепальними пораненнями повертаються у стрій, але у них залишаються шрами, контрактури [обмеження рухливості суглобів]. Вони хоч і виконують військові завдання, але це суттєво заважає. Тому тут вже пішла історія про наслідки вогнепальних поранень: контрактури, рубці, шрами, мʼязовий тонус після цього і наявність осколків у тілах бійців.

— Ви розповідаєте студентам, як працювати зі спинами та кінцівками, де є скалки? 

— Так, звісно. Зараз початок навчання, а взагалі у нас планується масштабний курс, який буде включати в себе і цей розділ теж.

У залі шість столів, на кожному лежить пацієнт: сьогодні зранку це нацгвардійці, після них прийдуть тероборонівці. Команда реабілітологів працює з усіма підрозділами сил оборони — і Нацгвардією, і ЗСУ, й теробороною, й спецпризначенцями, й прикордонниками. 

І в кожного — своя специфіка. Наприклад, поперек бійця, який багато годин стоїть у бронежилеті на блокпості, дуже відрізняється від попереку розвідника, який з важким наплічником проходить великі відстані пішки. Або від попереку водія військової вантажівки, яку трясе на кожній вирві.

Двоє студентів працюють над спиною одного з нацгвардійців. Його звати Євген, він з Харківщини, мобілізований. У нього вже роки зо два проблеми з попереком і трапецією — м’яз між лопатками. Каже, це від носіння броніка та їзди на автівці. Процедура, що триває, інколи болюча, та загалом відчуття в бійця приємні.

Над попереком нацгвардійця працює 20-річний студент Семен Радченко:

— Я третій курс, інститут фізкультури та спорту.

— Ви за фахом хто будете?

— За фахом я буду фізичний терапевт. 

— Що ви зараз робите?

— У бійця дуже забита поясниця, бо він є водієм. Ми розминаємо йому і поясницю, і трапецевидний мʼяз. 

— Чи вперше це для вас — такий пацієнт?

— Для мене це не перший пацієнт, але працюю перкусійним масажером вперше. У основному я розминаю це все руками, якось пробиваю, проминаю. Звісно, що до глибоких м’язів я дійти не можу, але ось із перкусійним масажером вже можу.

— Чи зі спиною бійця ви вперше працюєте?

— Ні, не вперше. Я сам з Балаклії був, зараз переїхав у Харків. Багато тих, хто були з Купʼянська або самої Балаклії, коли її деокупували, були в мене, я з ними працював, розминав. 

— Чи ви розумієте, наскільки важлива зараз ваша професія буде в Україні?

— Так, розумію, тому що ще декілька років, дай бог, війна закінчиться якомога швидше, буде багато поранених бійців, забитих бійців, у яких будуть проблеми з мʼязами. Треба все це реабілітувати не тільки масажем, але і ЛФК, лікувальною фізкультурою.

За сусіднім масажним столом працюють студенти, які вже є медиками у лікарнях.  Юлія працює у будинку дитини «Зелений Гай» у селищі Високий, а Сергій працював у реанімації психіатрії. Зараз перевівся з реанімації до відділення, аби встигати навчатися:

— Я вчуся на другому курсі Харківської академії фізкультури. Буду реабілітологом. Це подобається, це потрібно для нас, нашої країни. 

— Тобто, ви, вже маючи медичну професію, вирішили отримати ще одну, реабілітологію, вже під час вторгнення? Чому? 

— По-перше, мені це подобається, по-друге, хтось повинен це робити, якщо не ми, то хто? Ну, і я працюю в лікарні, до нас приходять люди, у яких не лише наркологія і психіатрія, а зазвичай ще й вади спини, рук, ніг. І нам необхідно їм допомагати.

Наразі реабілітологи навчають студентів трьох харківських вишів — медичного факультету Каразіна, медуніверситету та Академії фізкультури і спорту. Утім, якщо на навчання попроситься не студент, а, наприклад, майстер масажу, який працює у власному кабінеті, тут такого фахівця або фахівчиню теж радо приймуть.

Іпотерапія для військових: як тварини допомагають захисникам відновити сили. Фоторепортаж

«‎Роздержавлення» соцпослуг, бізнес-освіта і не тільки. Що треба змінити у підтримці ветеранів війни